Ядерними бомбами по Європі. Як СРСР планував закінчити «холодну війну»

Плани Варшавського пакту роблять очевидним те, що в разі несподіваної атаки найбільш важливими є наземні сили. Чим швидше вони будуть діяти, тим швидше вони зможуть знищити оборону НАТО, включаючи військово-повітряні і військово-морські бази. Чим швидше вони зможуть змусити капітулювати Західну Німеччину, тим швидше решта НАТО буде позбавлена ​​підстав для продовження боротьби – і тоді привид повномасштабної ядерної війни зникне. Про це пише в The National Interest Кайл Мізокамі.

Після закінчення холодної війни польський уряд зробив загальнодоступними секретні радянські документи, що розкривають ймовірні плани ведення війни. Цей план, що отримав назву «Сім днів до річки Рейн», став основою для проведення в 1979 році військових навчань, в ході яких НАТО виконувала роль агресора, зазнавши ядерної атаки 25 цілей на території Польщі, включаючи Варшаву і порт Гданськ. Легенда цих навчань щодо протидії агресії представляла собою лише фіговий листок, яким намагалися прикрити справжню природу передбачуваного конфлікту – несподіваний радянський напад на країни НАТО.

У 1980-х роках НАТО стала керуватися ядерною доктриною “гнучкого реагування”: західний альянс був готовий застосувати ядерну зброю, однак раніше він спробував би здобути перемогу у війні, використовуючи звичайні озброєння. Ця доктрина сильно відрізнялася від позиції Варшавського пакту, керівники якого вважали неминучим використання ядерної зброї з самого початку конфлікту, а таке раннє її застосування могло забезпечити Варшавський пакт величезною стратегічною перевагою над країнами НАТО.

Згідно з концепцією «Сім днів до річки Рейн», радянські ядерні сили повинні були зруйнувати Гамбург, Дюссельдорф, Кельн, Франкфурт, Штутгарт, Мюнхен, а також Бонн, столицю Західної Німеччини. Штаб-квартира НАТО в Брюсселі була б знищена, як і бельгійський порт Антверпен. Амстердам, столиця і порт Голландії, також був би знищений. На Данію припали б два ядерних удари.

В результаті НАТО виявилася б обезголовленою, а цивільні уряди були б позбавлені можливості виконувати свої функції або були б деморалізовані: в Західній Німеччині, Бельгії, Голландії та Данії, тобто, саме в тих країнах, які передбачалося окупувати до кінця семиденного терміну. Знищення таких портових міст, як Гамбург, Антверпен і Амстердам значною мірою скоротило б можливості НАТО отримувати посилення із Об’єднаного Королівства і Сполучених Штатів.

Цікаво те, що Франція і Об’єднане Королівство не стали б цілями для нанесення ядерних ударів. Сполучені Штати, можливо, стали б коливатися щодо нанесення удару у відповідь, побоюючись ескалації конфлікту і переростання його в стратегічну ядерну війну, однак для Франції та Об’єднаного Королівства ядерне поле бою знаходилося б занадто близько, а роздільна лінія між тактичним і стратегічним використанням ядерної зброї не була б досить чіткою. Що стосується радянського керівництва, то воно, ймовірно, не збиралося продовжувати війну з Францією або Об’єднаним Королівством на восьмий день після початку військових дій.

Після нанесення Варшавським пактом ядерних ударів планувалося використовувати звичайні сили для завоювання території. Концепція «Сім днів до річки Рейн» передбачала виникнення радіоактивної зони на території Польщі, яка відділяла б Радянський Союз від його збройних сил у Східній Німеччині, Чехословаччині та Угорщині. Ці сили, а також збройні сили Східної Німеччини, Чехословаччини та Угорщини, потрібні були для того, щоб провести такого роду наступ. Теоретично, польські сили теж можна було б використовувати, проте в 1979 році у Рад, ймовірно, були сумніви щодо їхньої політичної надійності.

В результаті загальна кількість військ приблизно відповідала тому, що Варшавський пакт міг задіяти в разі раптового нападу на країни НАТО. Планування операції з урахуванням створення радіоактивної завіси, що відокремлює передові сили Варшавського пакту від самого Радянського Союзу, також можна вважати розумною моделлю для проведення стрімкої військової операції без попереднього накопичення боєприпасів, палива і їх транспортування з Радянського Союзу. На чолі угруповання, націленого на центр НАТО, може бути задіяна Група радянських військ у Німеччині. ГСВГ складалася з п’яти армій, кожна з яких мала три або чотири танкових і стрілецьких (мотострілкових) дивізій.

На півночі радянські і східнонімецькі ударні сили повинні були включати в себе радянську 2-у гвардійську танкову армію, 20-у гвардійську армію і 3-ю ударну армію (сім танкових дивізій і п’ять мотострілкових дивізій). Національна народна армія Східної Німеччини, що вважалася кращою після радянських збройних сил, надала б дві танкові і чотири механізовані дивізії.

В результаті на півночі було б зосереджено 18 ударних дивізій, а також артилерія, повітряно-десантні та спеціальні сили, і це угруповання завдало б удару по об’єднаних силах Данії, Голландії, Західної Німеччини, Британії і Бельгії. Битва відбулася б на так званій Північно-Німецькій низовині – це досить рівнинна місцевість, що тягнеться від внутрішньої межі Німеччини до Нідерландів. Цей напрямок вважався самим коротким і самим прямим для нанесення удару по найбільших країнах НАТО.

Десь в цьому нескінченному потоці бойових машин, що рухається в бік заходу знаходилася б Група оперативного маневрування (Operational Maneuver Group). Її склад міг змінюватися від двох бригад до двох дивізій, і вона трималася б в резерві до здійснення прориву. Вона повинна була діяти далеко за лінією фронту, відрізаючи таким чином один від одного підрозділи НАТО.

На півдні Німеччини на передових рубежах діяла б радянська 8-а гвардійська армія і 1-а гвардійська танкова армія (три танкових дивізії і три мотострілкові дивізії). Розташована в Чехословаччині Центральна група військ надала б дві танкові і три мотострілкові дивізії. Національна армія Чехословаччини могла б додати три танкові і п’ять мотострілкових дивізій. Чехословацькі сили вважалися чудовими в теорії, однак Совєти все ще вважали їх політично ненадійними навіть через 20 років після празької весни 1968 року.

Стосовно південного угрупування, що складалося з 19 дивізій, то його відокремлювали від Рейну всього 200 кілометрів по прямій лінії, проте йому довелося б зіткнутися з серйозними військовими і географічними перешкодами. Цьому угрупованню протистояли б 10 західнонімецьких і американських дивізій, оснащення яких було найкращим в НАТО, і таке поєднання сил, якщо використовувати популярний в радянській армії вираз, не було на користь наступаючих сил. Ця місцевість є сумішшю пагорбів, гір і з’єднуючих їх долин, і всі ці фактори були б на користь сторони, яка повина була захищатися.

Тим часом в дію вступили б радянські повітряно-десантні війська, які взяли б під свій контроль ключові мости, в першу чергу на Везер і на Рейні. Захоплення мостів було б дуже важливим для збереження темпів наступу сухопутних сил. Аеродроми, військові штаби і запасні місця розташування урядів також виявилися б у числі потенційних цілей. Що стосується радянського спецназу, то його підрозділи спробували б захопити тактичну ядерну зброю НАТО і запобігти використанню ракет Pershing II, а також крилатих ракет наземного базування.

На морі радянські військово-морські сили негайно перейшли б в наступ. Радянські військово-морські сили, як раніше німецькі військово-морські сили, спробували б перерізати морські маршрути поставок з Північної Америки до Європи. Радянські військово-морські сили з самого початку спробували б знищити американські авіаносці, дії яких були непередбачувані і які мали на своєму борту літаки, здатні завдати ядерного удару по різних цілях на великій відстані.

Найголовнішою метою російського військово-морського флоту було збереження своїх підводних човнів з балістичними ракетами на борту, що ховалися в глибинах Баренцевого моря. Незалежно від того, здобула б перемогу Москва чи програла в конфлікті з використанням звичайних озброєнь, вона зберігала потенціал для нанесення відповідного ядерного удару по Сполучених Штатах. Якби американцям вдалося знищити радянські бомбардувальники, то тоді Совєти могли б першими застосувати ядерну зброю.

У авіації Варшавського пакту в разі конфлікту існувало б багато завдань. В умовах семиденної війни не було б часу для того, щоб провести відповідну кампанію для завоювання переваги в повітрі. Значна кількість керівників НАТО були б убиті в результаті ядерної атаки, що призвело б до дезорганізації протиповітряної оборони західного Альянсу. Авіація Варшавського пакту просто продовжила б виконувати своє завдання, не намагаючись вивести з ладу протиповітряну оборону НАТО.

В умовах швидкоплинної війни більшість бойових операцій були б спрямовані проти авіації противника. Крім того, були б нанесені удари по відомих аеродромах, військових базах і наземних позиціях збройних сил НАТО. Особливо вразливими виявилися б склади озброєнь Сухопутних сил США в Німеччині і в Голландії, що дало б можливість силам Варшавського пакту вивести з ладу цілі дивізії, не вступаючи з ними в бойовий контакт.

Плани Варшавського пакту роблять очевидними дві речі. По-перше, в разі несподіваної атаки найбільш важливими є наземні сили. Чим швидше вони будуть діяти, тим швидше вони зможуть знищити оборону НАТО, включаючи військово-повітряні і військово-морські бази. Чим швидше вони зможуть змусити капітулювати Західну Німеччину, тим швидше решта НАТО буде позбавлена ​​підстав для продовження боротьби – і тоді привид повномасштабної ядерної війни зникне.

По-друге, НАТО програла б в такій війні. Існуюче в НАТО уявлення про те, що в результаті ескалації такого роду війна перетвориться в ядерний конфлікт, було б фатальним у випадку з противником, що планував використовувати ядерний потенціал в перший же день. Використання ядерної зброї в Західній Європі призвело б до передачі права прийняття рішень від НАТО як колективного утворення до глав Сполучених Штатів, Франції та Об’єднаного Королівства. Всі ці три країни змушені були б використовувати ядерну зброю на полі бою для захисту своїх збройних сил – при цьому виникла б загроза ескалації конфлікту і знищення самих цих країн, – або відокремитися від решти НАТО.

Хоча сценарій третьої світової війни в Європі завжди здавався малоймовірним, він був найбільш небезпечним. Ми розуміємо, що ескалація подібного конфлікту до ядерної війни була б, по суті, гарантована, а не вважалася б просто одним з можливих варіантів. Питання було б лише в тому, яким виявився б збиток від ядерної війни і чи змогла б людська цивілізація її пережити.

Джерело

Like this post? Please share to your friends:
Залишити відповідь