Росія програмує себе на загибель богів

Кримська авантюра стала піковим виявом міфологізації свідомості російського суспільства, у якій кінець світу є цілком прийнятним результатом “боротьби за правду”.

Шалено цікавий культурний та емоційний пласт вимальовується в контексті окупації Криму. Оскільки крихітка Пу ніколи не робив нічого такого, що було б не до вподоби його пересічному виборцю, то бачимо, як маніпулятивна політична технологія “піднімемо Росію з колін” із засобу контролю перетворюється на мету існування режиму. Внаслідок цього перетворення загальносхваленим стає “Безумству храбрых поем мы песню” (ну або його вульгаризована версія – як в анекдоті про ворону, що з лебедями злітала у вирій – “Да, я крутая, смелая, решительная, настойчивая, но до чего ж е…нутая!”).

Але це тільки перший, поверхневий шар. Він водночас і приховує, і вип’ячує той факт, що міфологічна свідомість як у російських еліт, так і у переважної частини суспільства перемогла ratio – і більше того, поставила його собі на службу. Подвиг, героїка, жертовність заради пам’яті предків – це нині найголовніше. Раціональна аргументація і логіка в цій системі координат мають вторинне значення, їхня задача тут – онтологічна й космогонічна. Тобто йдеться про своєрідну легітимацію міфу.

Розрахунок, планування, діалог, апріорна повага до іншого оголошуються виявами слабкості. Це типова міфологічна свідомість, причому міфологічна свідомість язичницька – у православній, тобто, начебто, християнській країні (принаймні світ у тому тривалий час переконували). Але що ще більшою мірою цікаво, ця язичницька міфологічна свідомість есхатологічна – кінець світу в «боротьбі за правду» для неї є реальною опцією. В мене особисто тут напрошується лише одна паралель: у новітній історії досі єдиним суспільством із такими ознаками був Третій Райх із його зацикленістю на германській міфології. І, пам’ятаймо, Раґнарок для нього таки настав.

Like this post? Please share to your friends:
Залишити відповідь