Духовна окупація: чи довго ми ще святкуватимемо Різдво з любителями “бояришніка”?

13 років тому, ще задовго до війни і решти потрясінь, я свідомо і назавжди пішов з 7 січня. Це був осмислений вчинок виходу з орбіти рускої ортодоксії, яка є основою духовної окупації моєї країни. Нас тримають в руском міре власне православ’ям, а також календарною приналежністю не до світового 25 грудня, а до російських 7-січневих любителів бояришніка, які досі живуть у відсталому на два тижні світі від усіх нормальних людей.

Чесно кажучи, я не знаходжу жодного пояснення, як країна, яка воює з росією, досі святкує різдво з путіним і кірілом усупереч решті світу – і при цьому так жовчно захищає цю духовну окупацію. Про московський патріархат узагалі мовчу – ця феесбешна структура вальяжно почувається в країні, яку обстрілюють благословленні московськими попами гради й зенітні установки. І ще знаходяться мільйони адептів, які свідомо ходять у храми церкви, яка є правою рукою путіна.

Про духовну окупацію мовою та інформпродуктом я теж мовчу, бо всоте повторятися не хочеться. Такі ефіри, як цей, звісно, нічого, крім привернути увагу, вирішити не можуть. Бо все впирається в лінь і впертість моїх співвітчизників, які ладні півкраїни героїчно покласти у війні з росією – і при цьому не зробити жодного вольового вчинку, аби вийти з-під духовної окупації росії. А саме: піти з російського Різдва 7 січня. А саме: піти з московського патріархату. А саме: піти з православної догматики. А саме: піти з одномовного російськомовного світу. А саме: дупу підняти і, бляха-муха, зробити хоч щось конкретне проти духовної окупації.

Остап Дроздов

Like this post? Please share to your friends:
Залишити відповідь