Достеменно про князя Володимира Великого: факти розбивають російські міфи вщент

Насамперед, слід чітко розуміти, що ніякого «князя Владіміра» в історії не існувало. Літописи пишуть ім‘я князя за українською вимовою як «Володымер». Так само в літописах є лише «Кыъв», а не «Киев», «кыяне», «Лыбъдь» тощо. Усе це дуже легко перевіряється в літописах. Саме тому в радянські часи старовинні літописи в оригіналі дозволяли вивчати вченим лише після схвалення КДБ.

Саме «Володымиром» називався князь у записаних в 19 століттях на півночі Росії билинах про Іллю Муромця на службі в київського князя.

Місто «Владімір» в Центральній Росії, назване на честь іншого українського князя – Володимира Мономаха, аж до 17 століття називалося самими московитами в український спосіб – «Володымером».

У 964 і 966 рр. київський князь Святослав Хоробрий підкорив плем’я в’ятичів, яке раніше виселилися з території Польщі, і змішалося у Заліссі з місцевим фіно-угорським населенням. Київський князь наказав в’ятичам припинити платити данини хозарам і давати її Києву.

Невдовзі по тому син Святослава з іменем, яке в усіх літописах пишеться «Володымер», придушив постання в‘ятичів і наклав данину «від плуга», тобто від кожного домогосподарства. Ще одних предків росіян – радимичів, у битві на річці Піщаній розігнав воєвода Володимира Вовчий Хвіст, через що, як пише літописець, у війську киян-русинів народилося прислів‘я – радимичі, мовляв, такі полохливі, що «від вовчого хвоста втікають».

Володимир Великий чи не найбільше доклав зусиль до становлення історії й культури українського народу. Саме за часів Володимира закон в Україні став писаним, як у решті цивілізованих країн. Саме від тризуба Володимира й Рюриковичів загалом веде свій початок український герб.

Князь запровадив в Україні християнство і поширив його на підлеглі Києву землі Східної Європи, заслуживши за ці дії права називатися нащадками Великим і Святим.

На початку своєї діяльності князь Володимир виступав як тиран і жонолюбець. До хрещення в нього було до дванадцяти офіційних дружин і 800 наложниць.

Матір‘ю князя була мешканка українського міста Любеча. Із варягами князь уже не відчуває покревності: для князя стає важливішою думка киян. Коли варяги, які допомогли йому взяти владу в Києві, вимагали данини з киян (по дві гривні з кожного), Володимир сказав: «Чекайте з місяць, поки вам куни (тобто шкірки куниць) зберуть». Та вони так і не дочекалися.

У 987 р. Володимир надіслав на допомогу Візантії загін у складі шести тисяч бійців для участі у внутрішній боротьбі. Зрозумівши, що імператори не виконують умов віддати йому заміж свою сестру, князь у 988 р. після дев’ятимісячної облоги узяв фортецю Херсонес, на місці якої нині розташований Севастополь. В Україні це місто звалося Корсунь. Володимир Великий став першим завойовником міста за всю на той час півторатисячолітню історію міста. Захопивши Корсунь, Володимир обміняв його на візантійську принцесу. Умовою цього весілля було хрещення Володимира, на яке він радо згодився. Інші землі в Криму, зокрема Тмутороканське князівство, залишилися під владою Києва.

Повернувшись до столиці, Володимир повелів повалити язичницьких ідолів – одних порубали, а інших спалили. Ідол Перуна Володимир повелів прив’язати коневі до хвоста й волочити зі Старокиївської гори Боричевим узвозом. Приволікши ідола, його вкинули в Дніпро та відпихали його від берега протягом усього шляху до Дніпрових порогів.

В інших землях, підвладних Києву, язичництво відступало поступово. У Новгороді заколоти язичників довелося придушувати силою, як і в Суздалі, де язичницькі волхви підбурювали ще й через 150 років після хрещення Києва. Підбурювали народ на заколот проти християнства ще й через півтора століття.

Володимир почав забирати у знатних людей дітей і віддавати їх на навчання. Часто матері через невігластво оплакували «студентів», немов померлих.

Князь звів численні міста навколо Києва по ріках Десні, Остру, Трубежу, Сулі, Стугні та інших для захисту від кочовиків.

Був Володимир щедрим до людей і дружини. Він роздавав милостиню й наказав розвозити її домівками немічних і хворих. Коли вояки почали нарікати, що їдять дерев’яними ложками, Володимир наказав викувати їм срібні, сказавши: «Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною».

Олександр ПАЛІЙ

Like this post? Please share to your friends:
Залишити відповідь